Але поневолений нарід не піддаєть ся тим порядкам без протесту і хоч не має сили підняти такого могутнього руху як за Хмельницького, то все таки бореться, як тільки може, зі своїми панами-гнобителями. Та боротьба народніх мас против їх гнобителїв тягнеть ся через цїле 18-е столїтє, а найсильніше вибухає вона на правім боці Днїпра під панованєм Польщі, під назвою гайдамаччини.
Що-ж се була гайдамаччина ?
Від самого початку 18-ого столїтя бачимо на Волини, Поділю і на Правобічній Українї, то є на тих українських землях, що були під Польщею, селянські бунти против панів. Селяни, яким польсько-шляхотські порядки вже занадто надоїли, кидають господарство, збирають ся меньшими або більшими купами і нападають по селах і містах на дідичів та на їх помічників — Жидів, аби пімстити ся за свої кривди та поживити ся добром своїх ворогів. Такі бунти множать ся що-раз більше, аж в кінці зливають ся в могуче селянське повстанє, яке особливою силою вибухало три рази: 1734 р., 1750 р. і 1768 р.
Та заки опишемо ті вибухи народнього гнїву і народньої пімсти, треба придивитися причинам, задля яких український нарід бунтував ся против польсько-шляхотського панованя, а також описати, як органїзували ся гайдамацькі ватаги.
Причини народнього бунту против польсько-шляхотського панованя були ті самі, що й за козацьких війн. Український нарід, який з початком 18-ого столїтя складав ся справді тільки з хлопа і попа, бо всї висші верстви вже давно перейшли на римо-католицизм і спольщили ся, був переслїдуваний за свою народність і віру, а при тім що-раз важче налягало на нього ярмо
