панщини. Польща завзяла ся перевести весь український нарід із православної віри на унїю з Римом, а далі й на римо-католицизм, бо унїю, як се бачимо й до нинї в Галичині і Холмській Руси в Росії, вважали Поляки тільки мостом, по якім православні мали бути переведені на римо-католицизм. А що римо-католицизм і польська народність була в Польщі одно й то саме, то Польща думала рівночасно спольщити весь український нарід. Але й заведнє унії і за нею римо-католицизму і спольщенє українського народу мало вести до найважнійшої ціли: до заведеня й укріпленя Польсько-шляхотських порядків на українській землї. Доки український хлоп — думала польська шляхта — остане при своїй народности і при своїй вірі, доти козаки, козацькі війни за Хмельницького, Запорожцї будуть дорогі серцю українського народу; а доки український нарід буде згадувати козаків, Хмельницького та иньших славнах козацьких гетьманів, Запорожцїв, доти він усе буде бунтувати ся против польсько-шляхотських порядків і польська шляхта нїколи пе запанує твердо на українській землі. Аж коли українському народови відбереться його рідну мову і його віру, коли козаки, Хмельницький, Запорожцї не будуть у його очах народнїми героями, тільки відступниками від віри і зрадниками польскої вітчини, коли будуть розірвані всї ті звязи, що лучать український нарід з його минувшістю і з його братами в Росії, аж тодї можна буде укріпити на українській землі польсько-шляхотські порядки, аж тодї в Польщі запанує неподїльно одна віра — Римо-католицька, один пан — шляхта і один буде невільник — хлоп. Так думала польська шляхта і чим більше Польща хилила ся до упадку, тим більше завзято старала ся польська шляхта заводити свої порядки на українській землї, думаючи, що се вратує Польщу від упадку.
