що стояло на Україні, — Яна Ґалецького. В тім унїверсалі, виданім 1717 р., Ґалецький взиває дїдичів, аби давали знати про „купи гайдамацької зволочі“. З того часу гайдамаками називали всїх тих, хто вставав у ті часи против польсько-шляхотських порядків на Українї, без огляду на те, чи бунтарі мали на цїли тільки пімстити ся за свою власну кривду або поживити ся чужим добром, — як се було головно з самого початку 18-го столїтя, коли гайдамацькі віддїли були ще дуже нечисленні, — чи рух мав більше загальнонародній і клясовий характер, був протестом против польсько шляхоцького панованя над українським народом взагалі, — як се було пізнїйше, у вказані висше три головні хвилі гайдамацького руху. З того часу назва гайдамаччини прилипла до всякого народнього руху на Українї й до нинї. І тепер ще всякий рух українського народу Поляки хрестять зараз гайдамаччиною.
3 кого-ж складали ся такі гайдамацькі ватаги, хто йшов у гайдамаки?
Очевидно, найбільше селяне тих українських земель, що були під польським панованєм. Се й не диво, коли взяти на увагу, що вони стогнали в тяжкій польсько-шляхотській неволї. Навіть там, де для селян були часові пільги, які шляхта мусїла давати, хотячи залюднити спустошену Правобічну Україну, селяни не були вдоволені, бо знали, що ті пільги тільки дочасні і швидше чи пізнїйше перемінять ся в неволю. І неодин із таких селян, коли вже кінчили ся вільні роки і треба було зачинати відробляти панщину, покидав господарство і приставав до гайдамаків. А на Поділю, Волини та Полїсю і пільг не було нїяких, тільки була важка панщина. Против тих польсько-шляхотських порядків селяни не переставали бунтувати ся, так що властиво польська шляхта на українських землях нїколи не могла бути спокійна за своє житє і маєток. Коли
