Під партійно-політичним оглядом галицькі Українці ділилися на пять ґруп: чотири українські й одну москвофільську, яка стояла на становищі неістнування окремої української нації, була під суспільно-політичним оглядом реакційна і зрештою відгравала все меншу й меншу ролю в життю українського народу Галичини.
Партії, які стояли на українськім національнім становищі були, числячи з права на ліво: христіянсько-суспільна, національно-демократична, радикальна і соціяльно-демократична.
Перша з них, се дитина невдачної польсько-української угоди з 1890. р. Коли загал партії народовців, побачивши, що польська сторона не додержує угоди, перейшов до опозиції, — вірною угоді осталася невеличка ґрупа інтеліґенції, переважно урядовців, яка в дальшім розвитку приняла назву христіянсько-суспільної партії. Консервативно-клерикальна під суспільно-політичним оглядом і угодова супроти польського панування, не мала вона майже ніякого політичного значіння.
Наисильнійша була партія національно-демократична, яка опановувала майже все громадське життє українського народу в Галичині. В її рядах знаходилася переважна часть духовенства і світської інтеліґенції, як також більша часть селянства. Історично беручи, був се центр українського національного табору в Галичині, т. зв. народовців. Коли в процесі партійної діференціяції творилися праві й ліві ґрупи, центр приняв також форму партійної орґанізації. В 1899. р. партія народовців відновилась допливом молодших радикальних елєментів з інтеліґенції, приняла назву національно-демократичної (народньої) партії й ухвалила проґраму, яка своїм демократизмом майже не ріжнилася від т. зв. мінімальних проґрам соціяльно-демократичних партій. В марті 1919. національно-демократична партія приняла назву трудової народньої партії і змінила проґраму відповідно до потреб будови української держави, остаючи на тім самім ідейнім ґрунті демократизму.
Радикальну партію заложили в 1890. р. прихильники Драгоманова. Партійна проґрама признає своєю основою соціялізм. Одначе в практичній діяльности сей соціялізм був вивіскою без змісту. Радикальна партія внесла цінний фермент радикальних ідей в ціле громадське життє галицьких Українців. Одначе сильною політичною орґанізацісю не змогла стати.
Соціяльно-демократичну партію заложили в 1899. р. ті нечисленні українські соціяльні демократи, які до того часу працювали або в польській партії або були діячами української радикальної партії. Зріст української соціяльно-демократичної партії спипювала її залежність — ідеольоґічна й фактична — від польської соціяльної демо-
круги перед австрійською династією і правительством як „анархізм“, домагаючися репресій на цілий український рух. Польські демократи й соціялісти тоді, очевидно, мовчали. За те вони пильно підхоплювали кождий прояв українського консерватизму чи клєрикалізму як доказ „реакційности“ цілого українського руху, який треба поборювати в імя поступу. Тоді знов мовчали польські консервативно-клєрикальні круги.
