Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 9 —

нальних і соціяльних визвольних змагань в обороні польського „національного стану посідання“.

Результатом сеї боротьби в публично-правній области було здобуттє представництва в австрійськім парляменті й галицькім соймі (в скількости по-над одну четверту цілого галицького представництва, — що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принціпу), української народньої школи (з великими обмеженнями в користь польської мови і польського політичного духа), кількох українських середніх шкіл, кількох українських катедр па теольоґічнім, фільософічнім і правничім факультетах львівського університету, права зносин з державними установами українською мовою, права державних підмог для українських культурних і економічних інституцій і т. и.

Ще важнійше від тих здобутків було те, що в боротьбі за них і дякуючи їм творилося українське громадське життє, росла національна, політична і соціяльна свідомість, орґанізувалися українські народні маси, розвивалася українська культура, творилися в усіх областях громадського життя в українській національній формі загальні цінности.

В се твореннє українського національного життя вносили великий ідейний і фактичний вклад Українці з Росії, які через репресії царської Росії над Україною мусіли переносити значну часть своєї діяльности в Галичину.

Зносини між галицькими і російськими Українцями істнували, почавши від половини 19. віку, і чим далі ставали що-раз інтензивнійші. Вистане згадати імена Костомарова, Куліша, Драгоманова, Кониського, Грушевського, які мали живі звязки з Галичиною. В 1880-их і 1890-их рр. багато українських письменників з Росії містили свої твори в галицьких виданнях, особливо в „Зорі“, „Народі“, „Життю і Слові“, „Літературно-Науковім Вістнику“. Від 1900. р. Львів стає еміґраційним центром Революційної Української Партії й инших українських політичних ґруп, аж доки революція 1905. р. не дала їм змоги перенести всю свою діяльність на Україну.

Так спільними силами синів цілої України творилися в Галичині всеукраїнські цінности.

Одначе обі части України, розділені кордоном, все таки за мало зжилися з собою, за мало злилися в одну цілість. Се відбилося траґедією непорозумінь між ними в хвилі, коли упадок Росії й Австро-Угорщини кликав до обєднання в один національно-державний орґанізм.

Австрійські і зокрема галицькі політичні відносини: велика сила консервативно-клерикальних елєментів, національна боротьба між усіми народами держави, недостача революційного духа в демократичних і соціялістичних партіях, важка щоденна політична боротьба за дрібні реформи, використуваннє виступів якоїсь ґрупи серед одного народу проти його національних змагань взагалі ґрупами другого народу[1], все те наложило свою печать на політичну ідеольоґію і психольоґію галицьких Українців.

  1. Прим. кождий рішучійший виступ галицьких Українців під прапором демократизму чи соціялізму денунціювали польські консервативно-клєрикальні