„Хоч усе те плитке, то аби винайти се, треба було спритнїйшого мізку, як у Людвіка Наполєона. Прінціп народности, се зовсїм не бонапартистівський винахід, аби підпирати воскресенє Польщі, навпаки, се просто російський винахід, викуваний на знищенє Польщі. Росія забрала більшу часть давної Польщі під претекстом прінціпу народности, як се побачимо низше. Та ідея має вже більше як сто лїт і тепер Росія що дня послугуєть ся нею. Щож таке панслявізм, коли не приміненє Росією і в інтересї Росії прінціпу народности до Сербів, Хорватів, Русинів, Словаків, Чехів та иньших останків завмерлих славянських народів у Турції, Угорщинї й Нїмеччинї?[1]
Далї автор зазначує, що „Польща, як майже всї иньші краї Европи, заселена людьми ріжної народности“[2], вичисляє ті народности, а саме: Поляків, Литовцїв, Білоросів, „які говорять мовою посередною між польською й російською, але близшою до останньої“[2], і „так званих Малоросів, яких мову тепер найбільші поваги уважають зовсїм окремішною від великоруської[3] (званої звичайно російською)“[4], і робить із того такий вивід: „Отже люди, які говорять, що жадати відбудованя Польщі значить відкликати ся до прінціпу народности, доказують тільки, що не знають, про що говорять, бо відбудованє Польщі значить приверненє держави, зложеної що найменьше з чотирох ріжних народностий“[5].
В кінцї показує автор, як Росія послугувала ся прінціпом народности, аби довести до подїлу Польщі. В тій части статі інтересні для нас хиба такі „розсипані перли“, як: „…Богаті рівнини України збудили в Росіян заборчий апетит, але Поляки були тодї сильним, а все хоробрим народом і зуміли не лише бороти ся у власній оборонї, але й мстити ся“[6], — так і виходить, що „богаті рівнини України“, се корінна польська земля; або: „Польща все була надзвичайно лїберальна в релїґійних квестіях“[7]. — звичайна пісонька Поляків перед західною Европою і тих західно-европейських учених, публїцистів і т. д., які вірять Полякам на слово; або „Говоріть собі, що клясова боротьба, се щось надзвичайно
