коли обезсилимо всїх ворогів народу. А на се довго ще ждатимемо. Для Нїмеччини і Франції година визволеня не видаєть ся менї занадто віддаленою. Але з хвилею нашого власного визволеня не будемо ще у цїли. Останеть ся нам іще одна кровава праця, один сьвятий обовязок: розбитє Росії, відбудованє Польщі… До того часу мусимо держати ся свойого жаданя загального узброєня народу: кождий горожанин нехай буде вояком, кождий вояк горожанином!“[1]
Теперішні держави „згинуть через брехню, через свою полїтику „крови і зелїза“, а на підвалинах справедливости виросте нова міжнародня система держав. Відбудована Польща є членом тої системи, конче потрібною частиною Европи будучности“[2].
Виказуючи, що справа самостійности Крети, як і балканська квестія, се інтрига Росії, а всї жорстокости Туреччини — видумка російських або підкуплених Росією журналїстів, автор кличе:
„Отже добре, виступім як один муж в оборонї незалежности Польщі!
„Як се? Вимовні адвокати вірменської і кретенської справи вмовкли, їх запал остив? Звідки се незвичайне явище?“[3]
„Польща — се пробний камінь для національних запалів. А хто розпадаєть ся над Вірменцями і Кретенцями, а не має симпатії і співчутя для Поляків і ненависти та проклонів для убійцїв Польщі, той або безглуздий говорун, або нїкчемний комедіянт і облудник, або… засмакував у російських рублях“[4].
А в яких границях представляє собі Лїбкнехт відбудованє Польщі, видно з отсих уступів у його статях: „Теріторіяльні здобутки Росії в Европі складають ся майже виключно з країв, зрабованих Польщі й Турції“[5] — і: „Коли Наполєон I на скалі сьв. Олени покутував за свою погорду до свободи, тодї зрозумів, чому його могучість зломила ся в ледових пустинях Росії. Причиною була його віроломність супротив Польщі. Відбудована Польща з заходу й полудня[6] обняла би Росію міцними раменами, а сам Наполеон міг би через надбалтійські провінції йти простою дорогою на Петербург“[7].
