„Але чи Польща може й буде знов істнувати? В нарадах перечили сему.
„Один француський історик сказав:; „Il y a des peuples nécessaires“: є на сьвітї народи конче потрібні. До тих народів, конче потрібних у XIX віцї, належить безперечно польський нарід.
„А національне істнованє Польщі не є для нїкого більше потрібне, як саме для нас, Нїмцїв.
„Передовсїм на чім опираєть ся сила реакції в Европі від 1815 р., а по части навіть від першої француської революції? На російсько-прусько-австрійськім сьвятім союзї. А що лучить із собою членів сьвятого союза? Подїл Польші, з якого тягнуть зиски всї три союзники.
„Стовпи кордонів, якими три держави роздїлили Польщу, се звязь, яка їх злучила з собою; спільний рабунок зсолїдаризував їх із собою.
„Від часу сповненя першого розбою на Польщі Нїмеччина попала в залежність від Росії. Росія казала Прусії й Австрії остати абсолютними монархіями, і Прусія й Австрія мусїли її послухати. Стремлїня особливо пруської буржуазії, аби здобути собі власть, стремлїня загалом зрештою слабі й несьмілі, розбивають ся зовсїм о неможливість відчепити ся від Росії, о поміч яку дає Росія феодально-абсолютистичній клясї в Прусії.
„Додаймо, що від першої проби здавленя Польщі союзниками Поляки не тільки бороли ся в повстанях за свою незалежність, але також виступали революційно супротив власних внутрішнїх порядків.
„Подїл Польщі був довершений завдяки союзови великої феодальної аристократії в Польщі із трьома розбираючими державами. Не був се обяв поступу, як говорив екс-поет Йордан[1], тільки радше останнїй ратунок для великої аристократії, яка хотїла ратувати ся перед революцією, був се факт на-скрізь реакційний.
„Наслїдком уже першого подїлу був очевидно союз иньших кляс, т. є. шляхти, міщанства, а по части й мужиків, звернений як против наїздників Польщі, так також против великої аристократії власного народу. Як добре розуміли Поляки вже тодї, що їх внїшна незалежність тїсно звязана з поваленєм
- ↑ Лїтерат Вільгельм Йордан, член Національного Збору в Франкфуртї.
