стівський винахід для доданя сил наполєонському деспотизмови у Франції. Отже що се таке, той „прінціп народности“?
„Трактати 1815 р. означили границї ріжних держав Европи виключно для вигоди дипльоматів, особливо-ж для вигоди наймогучійшої тодї сухопутної держави — Росії. Анї бажаня, анї інтереси, анї національні ріжницї народів не були взяті під увагу. Таким чином Польщу подїлено, Нїмеччину подїлено, Італїю подїлено, не говорячи вже про дрібнїйші народности в полудневосхідній Европі, про які тодї мало хто знав. Наслідком того для Польщі, Нїмеччини й Італії найпершим кроком при кождім полїтичнім руху було стремлїнє відбудувати національне з'єдиненє, без якого національне житє було тільки оманою[1]. А коли після здавленя революційних замахів у Італії й Еспанії в рр. 1821—23, далї після липневої революції 1830 р. у Франції, радикальні полїтичні дїячі більшої части цівілїзованої Европи зіткнули ся з собою і пробували виробити якусь спільну проґраму, то визволенє і з'єдиненє угнетених і роздїлених народів стало спільним для всїх них кличем[1]. Так було знов і 1848 р., коли число угнетених народів збільшило ся о один — Угорщину. Справдї не могло бути двох думок що до права кождої з великих національних частин[1] Европи розпоряджувати собою самою, незалежно від своїх сусїдів, у всїх внутрішніх справах, на скільки се не нарушує свободи иньших…
„Право великих національних частин[1] Европи до полїтичної незалежности, признане европейською демократією, мусїло знайти те саме признанє особливо в робітницьких клясах. Було се в сути річи нїщо иньше, як признанє для иньших великих національних орґанїзмів[1] із безперечною жизненністю того самого права до індівідуального національного істнованя, якого робітники кождого поодинокого краю жадали для себе, але те признанє і симпатії для національних стремлїнь обмежували ся до великих і докладно означених історичних народів Европи; були се Італїя, Польща, Нїмеччина, Угорщина[1]. Франція, Еспанїя, Анґлїя, Скандинавія не були анї подїлені анї під чужоземною контролею, отже тільки посередно заінтересовані в тій справі; що до Росії, то про неї можна було говорити тільки як
