сферах публичного житя, — що згадаємо тільки найновійшу і найголоснїйшу справу Скарбу Народового. Фонди сього Скарбу брала вона на свої партійні потреби так безцеремонно, що в кінцї й сам Мілковский мусїв запротестувати проти того, а не можучи нїчого вдіяти проти народово-демократичної більшости в зарядї Скарбу, виступив з заряду. А тодї того самого Мілковского, якого імя нераз послужило народовій демократії, її орґани преси представили старцем, який не знає місцевих відносин, отже не має права мішати ся до реальної полїтики, значить, почали бити його тим самим оружєм, на уживанє якого обурювали ся, коли так виступали проти Мідковского як оборонця народової демократії її противники.
Інцідент з фондами Скарбу Народового може послужити ілюстрацією „національної полїтики“ народової демократії взагалї. „Нарід — то ми“, — на такім становищі стоять народово-демократичні полїтики і пятнують ворожим національній справі все, що виступає проти їх партійних інтересів, а з другого боку все, що виходить тим інтересам на користь, уважають справою загально-національною, якій повинна служити цїла нація.
Значінє партії для суспільности мірить ся поперше ідеями, які вона внесла в суспільність, і по-друге результатами працї для здійсненя тих ідей. Які-ж ідеї внесла в польську суспільність народова демократія? Відповідаючи на се питанє, мусимо мати на увазї ту постійну метаморфозу, якій підлягають прінціпи народової демократії. Маючи се на увазї, мусимо відкинути все те, що в народово-демократичній ідеольоґії підлягало змінам, оставляючи тільки те, що в нїй незмінне, значить істотне. Таким незмінним, істотним не можна вважати національної непримиримости супроти завойовничих держав анї демократизму, бо вони належать уже до минувшости: непримиримість уступила місця льоялїзмови, демократизм служеню інтересам висшим верств польської суспільности. Незмінним, яке бачимо вже в початках народової демократії, яке разом з нею росте, розвиваєть ся, кристалїзуєть ся, аж в кінцї усуває на заднїй плян усе инше і надає їй істотний характер, се державний націоналїзм, національний шовінїзм, расова ненависть до всего непольського, одним словом те, що виповняє зміст фільозофії національного еґоїзму.
З правого і з лївого боку серед польської суспільности впав супроти народової демократії закид, що се вона перша в польській суспільности виступила з расово-націоналїстично-шовінїстичними кличами національного еґоїзму, що перед нею ті кличі були поль-
