хотячи нас вигубити до краю, зробили нам прислугу історичного значіня, а саме витворили в своїм завойованю умови прискореного перетворюваня нас на суспільність активну, шовну боєвої енерґії, здібну здобувати собі істнованє в найтяжших умовах. Змусили вони і щораз більше змушують західний відлом нашого народу видобути з себе ті здібности, ті сили, які не тільки потрібні для нинїшнього істнованя, але які єдино уможливлять нам в будучности здобути самостійне полїтично істнованє і вдержати повну житя, сильну польську державу“[1]. Як побачимо далї, автор вважає польський гнет Поляків над Українцями такою самою „педаґоґічною місією“.
В загалї-ж — пише він про росийське і нїмецьке панованє над Поляками, — „признаю ся, що маю навіть відразу обжаловувати Нїмцїв і Росіян. Скажу більше, коли не дурю ся, то я перестав їх навіть ненавидїти“[2].
„Ненавиджу людий нїкчемних, без огляду на те, чи се Нїмцї, Росияни, чи мої власні земляки, а може найбільше в останнїм випадку. Ненавиджу учителїв, що маючи обовязок учити й виховувати молодїж, знущають ся над нею… Ненавиджу суддїв, що замість чинити справедливість, надуживають права до оборони тих чи инших інтересів, до переслїдуваня полїтичних противників. Ненавиджу урядників, що будучи орґанами державної машини, повинні улекшувати орґанїзацію житя і причиняти ся до його поступу, а тимчасом працюють над ударемненєм найлїпших зусиль, над спиненєм, а навіть поверненєм назад житя в його розвитку. Ненавиджу духовних, що, поставлені для морального підношеня народу і заосмотрені в тій цїли в такі могучі способи, як сповідальниця і амвона, уживають їх в користь біжучих полїтичних інтересів. Поступованє всїх їх уважаю в меншій або більшій мірі таким самим злочином, яким був би поступок лїкаря, що покликаний до хорого, знайшовши в нїм свого особистого або полїтичного противника, дає йому замість лїку отрую. Коли-б я на галицькій Українї зустрів учителя Поляка, що переслїдує дитину за те, що вона українська, що по українськи говорить, то чув би до нього неменшу відразу від тої, яку будить в менї росийська і пруська педаґоґічна каналїя.
„Але від злочинців… відріжнюю людий, які лише стільки завинили менї, що борють ся з моїм народом в імя свого. Німець, який видячи, що в інтересї пруської держави треба підбити для німецької культури Познанщину, осяде там і всю свою енерґію
