ідею національної самостійности до сфери національно-моральних почувань, які з полїтичними змаганями не мають нїчого спільного.
„Упадок повстаня 1863-64 р. — пише він — був замкненем періоду оружної боротьби за незалежність Польщі. Поляки зрозуміли, що відбудованє власної держави в витворенім міжнароднїм положеню є метою нездійснимою, що всякі змаганя в тім напрямі були б тільки вбивством власних сил та віддалюванєм від шляху, на якім треба серед теперішнїх обставин бороти ся за національне істнованє та працювати для національної будучности.
„Польська полїтика в кождій дїльниці призпала приналежність до даної держави фактом і підставою своєї проґрами. Вона стараєть ся в кождій з держав здобути як найкориснїйші умови національного розвитку, як найширше признанє національних прав, а через те й окремі полїтичні урядженя, які відповідали б національній самостійности. З хвилею, коли польський нарід покинув дїяльність задля відбудуваня власної держави, в його інтересї лежить означене умов нормального співжитя з рештою людности держави і нормальних відносин до правительства. Ті відности в широких межах можливі тільки при призваню державою національних польських прав та пошанованю польської національні ідеї.
„Се осягнено тільки в австрийській державі, яка погодила ся з істнованєм Поляків як нації і з істнованєм польського патріотизму. Льояльні відносини Поляків до Австрії не походять звідси, щоб ті вирекли ся польської національної ідеї і проміняли її на австрийську, але звідси, що австрийська держава не бореть ся з польським патріотизмом, не перешкоджає працювати в його імени для націонльної будучности і через те уможливила компроміс між польським патріотизмом і обовязками громадян австрийської держави.
„Таких відносин до себе не може домагати ся анї держава пруська, яка отверто змагає до винищеня Поляків, анї росийська, доки не признає польських національних прав і польської національної ідеї, доки вимагати-ме, щоб Поляки вирекли ся свого патріотизму і проміняли його на патріотизм росийський. Поляки нїколи не стануть анї Прусаками анї Росиянами „польської мови“…
„Польський нарід не перестав бути одним народом, а моральні звязки які лучать окремі його відлами, в останнїх часах стають щораз тїснїйші… Сей нарід живе не тілько нинїшнїм спільним духовим житєм, але і традицією спільної минувшости і ідеєю будучого полїтичного зєдиненя. Се справа його морального істнуваня, його совісти, справа, яка виключно до нього належить. Ми не можемо
