ли ся би занадто далеко йдучих росийських симпатій, коли-б їм виплатити відповідне відшкодованє в австрійській валютї та в урядових посадах? Чи належить витворювати штучно серед Білорусів змаганє до національної окремішности, якого нема, писати книжочжи їх нарічєм, коли вони самі домагають ся польських?“[1].
І при тім усїм народова демократія має смілість заявляти: „Анї в нашій партійній проґрамі, анї в статях „Przeglad-у Wszechpols-ого“, анї в инших наших виданях нїколи не виступали ми проти національних змагань Українцїв і Литовцїв, яких мета укріпленє і розвиток їх національного розвитку, або навіть полїтичної окремішности. Ми оцїнювали тількі зі становища польських національних інтересів деякі обяви тих змагань та виказували нераз їх шкідливість передовсїм для нашої справи, або посередно навіть для справи української чи литовської. В наших проґрамових заявах ми нїколи не порушували відносин польської справи до тих народностей, не тому, щоб ми їх змаганя легковажили, їх права заперечували, але тому, що в теперішнїх умовах уважаємо найкориснїйшим для Поляків оставити Литовцїв і особливо Українцїв самим собі та не мішати ся до їх справ. В одинокий части Польщі, в Галичинї, де Полякі можуть впливати на управильненє відносин двох народностей, угодова акція, почата легкодушно, наразила нас на поважні страти і замість злагіднити, заострила відносини Поляків до нас. Реальна полїтика теперішньої хвилї повинна на нашу думку лежати в тім, щоб ми оставили Українцям і Литовцям повну свободу акції і не входили в формальні переговори, а за те ревно і безоглядно боронили наших прав і інтересів національних“[2].
Сказано зовсїм невинно: оставити їх самим собі і боронити тільки наших прав та інтересів! Справдї, чого-б більше бажати Українцям, Литовцям та иншим народам, що стогнали колись під пануванєм польської держави, як тільки, щоб сучасні Поляки оставили їх в спокою і не заходили ся відбудовувати Польщі на їх землї! Але ті „невинні“ слова означають зовсїм що инше; вони значать: де Поляки мають яку-небудь перевагу і власть над згаданими народами, як прим. в Галичинї, там повинні вони використовувати ту власть для своїх національних інтересів так, як коли-б на тій теріторії нїкого иншого крім них не було, повинні Українцїв чи Литовцїв уважати просто неістнуючими і не сповняти нїяких їх національних домагань, ставлених до Поляків очевидно не як до
