Перейти до вмісту

Сторінка:Лозинський М. Польська народова демократія (1908).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„Там лежать руїною вікові побіди, там марніють результати нашої вікової працї, памятки і спомини нашої слави. Там значна часть минувшости й будучности нашої. І про те, що цїлі ряди поколїнь здобували й будували для Польщі в напруженій, неустрашимій боротьбі з монгольскою й московською дичю, з варварством сходу, нинї так легко говорить ся, так легко забуваєть ся, як коли-б се була якась дрібниця, як коли-б для нас нїчого не значив простір два рази більший нїж наша етноґрафічна теріторія, простір, на якім разом зі Східньою Галичиною живе що найменше 4 мілїони польської людности“[1].

І ще раз вертає Поплавский до сеї справи, щоб сказати своє останнє слово, яке являєть ся запереченєм того, що він голосив в „юних днях, днях весни“. Він, що в часах свого народництва одушевляв ся українською лїтературою, бачив у нїй всї ті високі прикмети, які потрібні для збудуваня національної культури на чисто народнїх основах, — в 1905 р., в тім роцї, коли навіть самодержавне правительство зняло з українського національного розвитку кайдани указу з 1876 р., заявляє:

„Польсько-українська справа се в своїй сути боротьба польського духа і західної цівілїзації з духом візантійсько-московським. І кождому, хто ті справи глибше розслїджує, пригадують ся слова Лєшка Борковского, забутого нинї одного з найбільш самостійних наших полїтиків-мислителїв: Нема України, є тільки Польща і Росия. Під оглядом полїтичним і духовим справдї нема самостійної України. Нема і хиба не буде“[2].

І з того часу народова демократія з богато більшим завзятєм нїж доти, відмовляє українському національному рухови всяких рис новочасного національного руху, а навіть для поборюваня його в Галичинї кокетує з галицьким москвофільством.

Для характеристики сеї народово-демократичної тактики супроти українства згадаємо також, що теперішїй провідник народової демократії і цїлої польської національної полїтики в росийській Польщі, Дмовский, в своїй найновійшій працї „Niemcy, Rosya i kwestya polska“, говорячи про польску полїтику на Литвї й Українї стараєть ся нїде анї словом не згадувати про український національний рух, хоч згадує про національний рух Литовцїв. Так як

  1. Jastrzebiec, Z calej Polski. — Przeglad Wszechpolski 1902, кн. I, стор. 43—44.
  2. Jastrzebiec, Z calej Polski. — Przeglad Wszechpolski 1905, кн. III-IV, стор. 222.