хотїв би своєю книжкою, написаною в цїлях польсько-росийської згоди, задокументувати перед Росиянами своє полїтичне credo, що нема України, а є тільки Польща і Росия.
До сих поглядів достроювала ся і вся дїяльність народової демократії в Галичинї.
Навіть тодї, коли польсько-шляхотські полїтики вважали її крайне-революційною ґрупою, в українській справі стояла вона на чисто польсько-шляхотськім становищі, поборюючи українські змаганя тим завзятїйше, чим більш демократичний був їх характер, та відносячи ся менш-більш прихильно тільки до тих, що стояли без застережень на становищі згоди з польською шляхтою і разом з нею поборювали визвольні змаганя серед власної суспільности.
Як відомо, з початком другої половини 1890-их років найбільше зненавидженою ґрупою серед української суспільности в Галичинї була угодова ґрупа Барвінський-Вахнянин, яка устами Вахнянина з приводу наглого внесеня українських опозиційних послів в справі соймових виборів 1895 р. зсолїдаризувала ся в парляментї з польською шляхтою, накидаючи ся на весь український опозиційний рух як на шкідливий радикалїзм, що заслугує на безоглядне нищенє. І от тільки з сею ґрупою серед української суспільности симпатизує „революційна“ народова демократія. Коли з початком 1897 р. ся ґрупа, готовлячи ся до виборів, закладає полїтичне товариство „Русько-католицький Союз“ і починає видавати щоденну ґазету „Руслан“, „Przeglad Wszechpolski“ бере ту ґрушу в оборону перед нападами инших орґанів польської преси, „тим більше, що проґрама „Руслана“ голосить щиру згоду з Поляками“[1]. Байдуже, що та „згода з Поляками“ була властиво згодою з польською шляхтою проти українських і польських демократичних і поступових елєментів, — коли б тільки Українцї признали „полїтичну єдність з Поляками“!
А по виборах до парламенту 1897 р., по кровавих Баденївських виборах, орґан „революційної“ народової демократії був невдоволений з „лагідности“ властей супроти українського руху. „Можна було відносити ся з меншою толєранцією до певного числа греко-католицьких парохів!“ — кликав „Przeglad Wszechpolski“. „Вправдї арештовано кільканадцятьох „пастирів“, але не зроблено того досить власно, щоб охоронити нещасний нарід від збаламученя“, — „такий пан парох міг би піти вчаснїйше до кози“[2]…
