просьвітив ся, полїтично не дійшов ще до пізнаня себе, ба по містах в тих двох десятках лїт більше відчужив ся від своєї народности, нїж перед тим в цїлім столїтю, а й материяльно, мимо даної свободи, він не двигнувся.
„Яка-ж тому причина? По великій части, правда, нещасливі обстанови, котрі не від нас зависли: абсолютизм не дозволив нашій інтелїґенциї розвинути всї сил для добра простого народу; централїзация в школах не давала хіснувати в них нашим селянам; великі тягарі ріжного роду, котрі нарід поносити мусить, утруднюють йому піднести ся материяльно. Але при всїм тім не менша вина спадає й на нас самих, котрі не зробили того, що — хоч і в неприязних часах — зробити було можна. Ми, правда, заявляли много доброї волї і патріотизму, звертаючи нашу увагу на те, щоб як найскорше утворити численну інтелїґенцию, щоб пославити ся лїтературою такою як у других народів, щоб оснувати руський театр, щоб мати руські ґімназиї і унїверситет, — однак за найважнїйше дїло, за справу народньої просьвіти, котра становила би непохитну підвалину всїм тим придбаням, ми до сеї пори мало дбали. Правда, ми поставили дві величаві інституциї для добра простого народу: завели над тисячу народнїх шкіл на цїлім просторі нашого краю і завязали окреме лїтературне товариство „Матиця“, котре по-при шкільну науку розширяло би також просьвіту між нашим народом. Але одно і друге не принесло до нинї сподїваних користий. Особливо народнї школи, сей найкрасший прояв нашої любови до народу, мало відповідають заложеній цїли. Їм недостає ще до тепер відповідних книжок, а й поза школою не знаходить руська дитина нїякого духового корму, через котрий самосьвідомість, моральність і добробут у народї могли би чим раз більше розвивати ся.
