„Показало ся в нас, що дїло народньої просьвіти не йшло тою дорогою, що в инших народів, як у Чехів або Сербів, котрі в однім поколїню вспіли перевести те, на що давнїйше складали ся цїлі віки. Бо коли в них завязані для просьвіти народу товариства („Матицї“) безнастанно працюють над осягненєм заложеної цїли, то наша „Матиця“, по довгій безчинности, залишила народню просьвіту… Таким дїлом стало ся, що наш нарід не поступив наперед, не тільки не набрав сьвідомости самого себе, але по части ще її утратив, а вслїд за тим між ним і нашою інтелїґенциєю починає робити ся перегорода. Тимчасом коли ми стоїмо на однім місцї або пускаємо ся на блудні дороги, в котрих може знов покажеть ся потреба завертати, — кругом нас двигаєть ся все, а „просьвіта люду“ стала нинї окликом і в тих народів. що не мають до того так наглячої потреби, бо иншу мають інтелїґенцию і иниший люд, нїж ми. Особливо в нашій Галичинї живо прямують до того. Кілька товариств, не нами завязаних і правлених, маючи просьвіту народню за цїль, старають ся впливати й на наш нарід і можуть, коли ми справу простого народу залишимо, повести його просьвіту неприродною дорогою[1]. Щоби отже те зло, котре вже через недбалість нашу зробило ся, направити, а иншому злу на будуче запобігти, щоби наш люд в народнїм дусї просьвічати і через те морально й материяльно підносити, а таким дїлом і цїлий карід двигнути, належало передовсїм або прямоване нашої „Матицї“ звернути на властиву дорогу і розбудити в нїй нове житє, або завязати инше товариство, котре цїль, покинену „Матицею“, приняло би за свою
- ↑ Се відносить ся до польських товариств „dla oswiaty ludu“, які намагали ся „просьвічати“ наш нарід в польськім дусї.
