і живою дїяльністю обіцювало би щасливійше перевести її в дїло. Перша дорога далеко труднїйша і менше по ній надїяти ся добрих наслїдків. Критика по часописях і публичний голос показали ся вже безсильними, а приступуванє нових членів до „Матицї“, які рішучо могли би впливати на її прямованє, зарівно мало подавало надїї, бо дотеперішна більшість в „Матицї“ дала докази, що вона не рада приймати до себе людий, котрі на справу розвою рідного слова і просьвіти нашого народу дивлять ся инакше. Отже лишила ся тільки друга дорога: завязати нове товариство.“
З сих слів відозви пізнаємо наглядно демократичний, народолюбний напрям оснувателїв „Просьвіти“ які опирали весь наш національний розвиток на просьвіті і добробутї широких мас простого народу. Згадаємо, що автором сеї відозви був Юлїян Романчук.
Як ми вже знаємо, перший статут „Просьвіти“ означував як цїль товариства: пізнанє і просьвіту народу. Відповідно до того Видїл подїлив ся на дві секциї 1) етноґрафічну, яка мала заняти ся справою пізнаваня народу, т. є. збиранєм і видаванєм всїх плодів народньої устної словесности, і 2) просьвітну, яка мала заняти ся ширенєм просьвіти між народом.
Етноґрафічна секция істнувала дуже коротко, бо зараз другі загальні збори змінили статут в тім напрямі, щоб товариство заняло ся виключно ширенєм просьвіти, наслїдком чого етноґрафічна секция стала непотрібна. За той час поназбирувано і зложено в „Просьвіті“ богато етноґрафічних материялів, але „Просьвіта“ їх не видала сама, тільки відіслала при кінцї 1871 р. до Київа, де їх використали наші українські учені, що працювали в заслуженім для української етноґрафії „Південно-Західнім Віддїлї Ґеоґрафічного Товариства“.
