які властиво виходять поза приписаний статутами круг дїяльности товариства.
І так в рр. 1870—11 „Просьвіта“ займала ся справою погодженя руських партий. Інїциятиву до сеї справи дав тодїшний митрополит Йосиф Сембратович. В груднї 1870 р. запросив він до себе на нараду мужів довіря обох партий, а по тїй нарадї крилошанин Малиновський уложив плян згоди. Сей плян, надрукований в „Основі“ з 1870 р, містить ся в десятьох точках. Його провідна думка та, щоб галицькі Русини вважли себе окремим 3-мілїоновим народом та признавали митрополита своїм природним провідником не тільки в церковних, але й у всїх инших справах народнього житя. Митрополит прислав сей плян „Просьвітї“, як представницї українського національного руху, і москвофільському полїтичному товариству „Русская Рада“.
Над сим пляном митрополита радив видїл на засіданю 17 сїчня 1871 р. Член видїлу д-р Корнило Сушкевич поставив у сїй справі таке внесенє: „виготовити пропамятне письмо до митрополита і в тім письмі подати перегляд розвитку руської народности й полїтичних ідей та партий від часу національного відродженя в 1848 р., як то іменно народня партия тримаєть ся й доси народньої проґрами, поставленої „Головною Руською Радою“ з 1848 р., а партия, репрезентована тепер „Русскою Радою“ з 1870 р., повстала з відступників від тої народноьої проґрами, отже згода між обома партиями настане тодї, як „Русская Рада“ вернеть ся до проґрами з 1848 р.“
Один з членів видїлу поставив внесенє, щоб видїл признав себе некомпетентним у сїй справі, бо „Просьвіта“ є товариством лїтературним, а не полїтичним.
