Але голова Лаврівський став по сторонї д-ра Сушкевича, доказуючи компетенцию видїлу тим, що тут іде о справу, яка тїсно звязана зі справою самостійности руської мови і лїтературі.
По довгій дискусиї видїл ухвалив внесенє д-ра Сушкевича з додатком Лаврівського, щоби в пропамятнім письмі було зазначено ось-що: „Народня партия могтиме зайти в близші порозуміня з представниками противної партиї (т. є. з „Русскою Радою“), коли ті на візване митрополита висловлять своє переконанє: чи признають самостійність 20-мілїонового руського народу як окремого від народів росийського і польського? Коли „Русская Рада“ притакне на се питанє, тодї наступлять дальші переговори над окремими точками; коли-ж вона не признає самостійности нашого народу, то „Просьвіта“ згоду з нею мусить признати неможливою“.
Се пропамятне письмо виготовили з припорученя видїлу д-р Сушкевич і Вахнянин і вручили його в мартї того-ж року митрополитови. Воно було також надруковане в „Основі” (з мая 1871 р.) й окремою відбиткою. Та „Русская Рада“ не показала найменшої охоти входити в якісь переговори і на письмо митрополита навіть не відповіла. Через те цїла справа й скінчила ся на нїчім.
Замість охоти до згоди москвофіли почали що-раз виразнїйше виявляти свої ворожі відносини до „Просьвіти“. Коли при кінці 1870 р. член видїлу „Просьвіти“ д-р Сушкевич з припорученя видїлу удав ся до: комісиї „Народного Дому“ з просьбою о удїленє салї „Народного Дому“ на наукові відчити, які устроювала „Просьвіта“, предсїдагель комісиї о. Кульчицький удав найперше, що про „Просьвіту“ нїчого не знає, і запитав, яке се товариство, чи польське, чи нїмецьке чи яке
