кладї, виходять властиво не в руській, а в росийській мові. Наслїдком сього правительство забажало завести в урядових друках чисту руську мову і звернуло ся до видїлу „Просьвіти“ з просьбою перекласти один друк і так дати взорець чистої руської мови. Переклад, виготовлений на припорученє видїлу „Просьвіти“ письменником Остапом Левицьким, не остав без наслїдків, а навіть ґазета, яку видавало угорське мінїстерство просьвіти для учителїв руських народнїх шкіл, друкувала ся якийсь час фонетичною правописю.
Та все те тревало не довго. А коли видїл „Просьвіти“ в 1873 р. — вже по смерти Лаврівського — звернув ся до угорського правительства з предложенєм, що для веденя редакциї згаданої ґазети може дати відповідних людий, а також з просьбою, щоб руські учебники для шкіл в Галичинї були також допущені до руських шкіл на Угорщинї, — угорське мінїстерство просьвіти аж в 1875 р. відповіло, що сеї просьби не може сповнити, бо в руських учебниках для Галичини є за мало відомостий про угорські справи.
В тім часї навязують зносини з „Просьвітою“ також деякі письменники з росийської України. Щоб сї зносини перенесли ся й на простий нарід на росийській Українї та щоб таким чином „Просьвіта“ могла працювати над ширенєм просьвіти на всій українській землї, видїл на внесенє Лаврівського звертаєть ся через австрийське правительство до правительства росийського о дозвіл посилати свої виданя на росийську Україну. Одначе на сю просьбу дало росийське мінїстерство заграничних справ відмовну відповідь.
Згадаємо ще, що за часів проводу Лаврівського „Просьвіта“ почала приходити до стипендийних фондів.
