у Вікнї, далеко від Львова. Тільки часами приїздив на засїданя видїлу, в роках 1874, 1875 і 1876 проводив загальним зборам, — але фактичний провід сповняли в тих чотирох роках заступники голови: Омелян Огоновський, Омелян Партицький, Дамян Гладилович і Юлїян Целевич.
В сїм часї круг дїяльности товариства почав знов вертати ся в межі означені статутом. Видїл товариства займав ся головно видаванєм шкільних учебників та популярних книжочок, а також внутрішньою орґанїзациєю. Пригадаємо, що під конець сього періоду (в 1876 р.) змінено також статут товариства, що дало почин до розцьвіту товариства в дальших роках.
В 1875 р. дїяльність „Просьвіти“ стала предметом дискусиї в соймі: деякі польські посли домагали ся, щоби „Просьвітї“ відібрати краєву запомогу. До сеї справи ще вернемо, а тут згадаємо лише, що під впливом тої дискусиї голова „Просьвіти“ Федорович подарував „Просьвітї“ 24.000 кор., щоб вона не потребувала приймати краєвої запомоги серед таких обставин. Сим даром тодїшній голова дав наглядний доказ, як йому залежить на тім, щоби „Просьвіта“ в своїй дїяльности не потребувала бути від нїкого залежною. При сїй нагодї згадаємо, що пізнїйше Федорович вложив в „Просьвітї“ ще один дар: свій власний портрет — велике полотно роботи нашого маляра і поета Корнила Устияновича.
Трохи згодом Федорович зовсїм усунув ся від участи в нашім національнім житю, але „Просьвіта“, памятаючи його заслуги з лїт 1873—71, вибрала його своїм почесним членом.
