чені, коли в кождім із них буде просьвітно-культурний осерелок — читальня, яка гуртуватиме в собі всїх місцевих селян, будучи для них місцем науки і забави. Сотворити в кождім нашім селї такі огнища просьвіти, школи громадянських чеснот і місця заспокоєня всїх культурних потреб товариського житя — се наша теперішня задача.
Маючи за найважнїйшу цїль ширенє просьвіти між нашим народом, „Просьвіта“ від самого початку свого істнованя старала ся розвинута як найширшу видавничу дїяльність, бо-ж видаванє книжок і ґазет, се найліпший спосіб ширеня просьвіти.
Приступаючи до видавничої дїяльности, прийшло ся „Просьвітї“ перше всего рішити справу правописи, яка мала-б бути уживана в її виданях.
Як відомо, до 1893 р. уживали в школах і урядах для нашої мови т. зв. етимольоґічної правописи. Одначе наші учені вже в початках 19-ого віку пізнали, що етимольоґічна правопись не відповідає характерови нашої мови, і старали ся виробити якусь відповіднїйшу правопись, оперту на основах фонетичних. Через те за весь час відродженої українсько-руської лїтератури наші письменники в великій части вживало фонетичної правописи, аж в кінцї в 1893 р. заведено фонетичну правопись для нашої мови також ві всїх школах і урядах.
Отже з огляду на те, що в нашім письменстві вживаня двоякої правописи: етимольоґічної і фонетичної, перший видїл „Просьвіти“, приступаючи до видавничої
