Перенесїм ся в ті часи, коли повстала і перемінила ся в дїло думка заложеня товариства „Просьвіта“.
Наша інтелїґенция дїлила ся тоді на дві партиї: 1) староруську або твердо-руську або москвофільську і 2) народовську або українську.
До москвофільської партиї належало майже цїле старше поколїнє нашої інтелїґенциї, люди, які своїми очима оглядали 1848-ий рік, рік знесеня панщини, рік пробудженя нашого народу до нового житя, і в тім роцї устами полїтичного товариства „Головна Руська Рада“ проголосили, що наш нарід є народом самостійним і окремим від народу польського і росийського, та обіцяли працювати над національним і полїтичним осьвідомленєм, над розширенєм просьвіти і піднесенєм материяльного добробуту нашого народу.
Але побачивши кругом себе темну сїльську масу свого народу, а проти себе численні висші верстви польського народу, які намагали ся спольщити наш нарід, вони зневірили ся в свої й свого народу сили, стратили надїю, щоб та темна сїльска маса могла колись власними силами стати культурним народом. А не хотячи допустити до спольщеня нашого народу, почали оглядати ся за ратунком і знайшли його в Росиї.
Вони знали, що наш нарід і нарід росийський повстав із спільного староруського пня, але не знали на стільки анї істориї, анї мови, анї житя-бутя обох народів, щоби зрозуміти, що наш нарід і нарід росийський в своїм історичнім розвитку стали двома окремими народами. І коли вони бачили, що росийський нарід має свою сильну державу, свого царя, своїх вельможів,
