ким, „Соколам“ і „Січам“, біблїотекам академічної і шкільної молодїжи, біблїотекам арештантів, одним словом скрізь, де сього вимагає потреба ширеня просьвіти між нашим народом. І то не тільки в Галичинї, але також на Буковинї, на Угорщинї, на росийській Українї, в Америцї, одним словом всюди, де дїти Матери-України спрагнені просьвіти і науки в рідній мові.
Новочасна держава, побираюча від своїх горожан податки, потрібні на державні цїли, якусь часть з тих податків призначує на підпомогу товариств, що працюють для добра суспільности. Не є се очевидно нїяка ласка, тільки радше обовязок держави, який лежить в її власнім інтересї, бо чим висше стояти ме суспільність що-до просьвіти і добробуту, тим лїпше буде вона сповняти ті вимоги, які кладе до неї держава.
Маючи все те на увазї, перший видїл „Просьвіти“ з огляду на те, що „Просьвіта“ працює для загального добра, на внесенє члена видїлу д-ра Сушкевича ухвалив звернути ся до краєвого сойму з просьбою о удїленє підпомоги з краєвих фондів, на які складає свій гріш і наш нарід, платячи податки. Наслїдком сеї просьби Краєвий Видїл, якому сойм передав сю справу до рішеня, ухвалив для „Просьвіти“ запомогу на рік 1870 в сумі 2.000 кор. До такого рішеня причинив ся в значній мірі тодїшнїй віцемаршалок сойму Юлїян Лаврівський, за що видїл „Просьвіти“ подякував йому через окрему депутацию. Незабаром після того Лаврівський вписав ся в члени „Просьвіти“, а другі загальні збори, як уже знаємо, вибрали його головою товариства.
