Від тепер „Просьвіта“ побирала що-року меншу або більшу запомогу з краєвих фондів, обертаючи її головно на видаванє шкільних книжок.
Так було аж до 1876 р. Та в маю сього року підчас соймової сесиї виступив польський посол Поляновский в острій промові проти удїлюваня запомог для руського театру і для „Просьвіти“, закидуючи обом сим інституциям, що вони ширять „схизму“, а „Просьвіта“ ще й суспільну ненависть, підбурюючи хлопів проти панів. Свої закиди проти „Просьвіти“ пос. Поляновский опер на виписках з видавництв „Просьвіти“: „Що нас губить“ і „Ластівка“, перекрутивши їх по свому. Наслїдком сеї промови сойм тільки кількома голосами більшости ухвалив таки удїлити запомогу „Просьвітї“. Ся справа очевидно знайшла відгомін і поза соймом і польська преса счинила великий крик проти „Просьвіти“.
Виступ Поляновского в соймі був 26 мая, а 27 мая були загальні збори „Просьвіти“. Зборам проводив тодїшнїй голова Володислав Федорович. Привитавши зібраних, перейшов він до подїї в соймі і збивши всї закиди Поляновского, сказав отсї сьмілі слова:
„ „Просьвіти“ є товариством від нїкого незалежним. Коли вона приняла на себе труд видавати шкільні книжки, то робить се тільки для добра свого народу, а з гроший, котрі край має обовязок давати на видаванє шкільних книжок, здає точні рахунки. А що-до видавництва популярних книжочок, то „Просьвіта“ стоїть під опікою лиш одного права. Що вільно писати Полякам або Нїмцям, те писати не може бути заборонено Русинам. Анї посол Поляновский анї сойм не мав права цензурувати популярних видань. Однакож, щоб увільнити „Просьвіту“ на будуче від таких закидів неприхильних людий, я відступаю і дарую „Просьвітї“ 12.000 золотих (т. є.
