24.000 кор.), заінтабульованих на маєтку Клебанівка, і сподїваю ся, що товариство запомоги при таких понижаючих обставинах не прийме. „Просьвіта“ є товариством людий незалежних, що мають задачу працювати для материяльного й морального піднесеня свого народу. „Просьвіта“ не оглядаєть ся нї на пана Поляновского, нї на сойм, нї на раду державну, тільки на сей 20-мілїоновий нарід, для котрого є вона осередком народного житя, котрого вона є серцем і головою. Лиш сей нарід, а не хто другий є наш судия. І сей нарід дав нам уже доказ довіря, розкупивши в сїм роцї 30.000 популярних книжочок“.
Отсю промову приняли збори грімкими оплесками і подякували свому голові за такий щедрий дар, а опісля ухвалили не приймати краєвої запомоги. Виконуючи сю ухвалу, видїл вислав до сойму письмо, підписане головою Володиславом Федоровичем і членом видїлу Володимиром Ганкевичем, заявляючи, що „Просьвіта“ зрікаєть ся ухваленої соймом запомоги, не хотячи дати приводу інсинуациям, що приймаючи запомогу приймає вона також якісь обовязки для кого иншого, а не для свого сторонництва. „Просьвіта“ — було сказано далї в тій заяві — має обовязки лише для свого народу і почуваєть ся до відповідальности тільки перед своїм сторонництвом, а над собою признає тільки власть конституцийних законів і монарха.
З того часу аж до 1884 р., себто через 8 лїт „Просьвіта“ нїякої запомоги з краєвих фондів не діставала. Аж в 1884 р. сойм без її просьби ухвалив її на видавництва 2.000 кор. запомоги, яку опісля кілька разів підвисшав, так що тепер та сума виносить 6.000 кор., а на рік 1909 ухвалив сойм підвисшити ту субвенцию на 8.000 кор.
