Але без нападів на „Просьвіту“ з боку ворожих нашому народови польських полїтиків таки не обійшло ся.
І так на засїданю сойму 16 лютого 1898 р. посол Цєлєцкий, вступаючи в слїди посла Поляновского, поставив внесенє, щоби „Просьвітї“ відібрати краєву запомогу, бо вона ширить ненависть до Поляків. Ту „ненависть до Поляків“ доглянув посол Цєлєцкий головно в книжочцї про Богдана Хмельницького і його повстанє в 1648 р.
По довшій дискусиї, в котрій між иншими виступив в оборонї „Просьвіти“ також еп. Чехович, сойм ухвалив, що Краєвий Видїл має виплачувати „Просьвітї“ запомогу, переглянувши її видавництва.
З приводу тої дискусиї і тої ухвали сойму Головний Видїл „Просьвіти“ оголосив зараз в часописях заяву, що товариство „Просьвіта“ як з одної сторони, придержуючи ся свого статута, не виступає ворожо проти жадної народности анї проти якої-небудь суспільної верстви в краю, а його дїяльність прямує виключно до просьвіти і піднесеня добробуту руського народу, так з другої сторони, поучуючи руський нарід про його минувшість, мусить історичні подїї подавати вірно; до побираня підмоги з фондів, складаних цїлим краєм, отже і руським народом, „Просьвіта“ уважає себе управненою тим більше, що й польські товариства з подібними цїлями побирають з тих фондів такі запомоги, тільки в більшій мірі, а проти контролї чинників, не вказаних законом або статутом товариства, „Просьвіта“ застерігаєть ся.
Коли-ж Краєвий Видїл повідомив „Просьвіту“ про ухвалу сойму окремим письмом, Головний Видїл „Просьвіти“ відповів на се письмо згідно з наведеною публичною заявою в часописях.
