В мартї 1899 р. підчас засїдань сойму посол Цєлєцкий знов виступив ворожо проти „Просьвіти“. В відповідь на се Головний Видїл ухвалив упросити посла д-ра Теофіля Окуневського, щоб він іменем „Просьвіти“ зложив у соймі таку заяву:
„1) Товариство „Просьвіта“ подало о краєву субвенцию на тій основі, що воно, сповняючи вірно таку цїль, як ширенє просьвіти і піднесенє добробуту руського народу, уважає себе управненим до побираня підмоги з фондів, складаних цїлим краєм, отже й руським народом, тим більше, що й другі подібні товариства, як „Macierz polska“, „Kolka rolnicze“ і т. и. побирають також підмогу з тих фондів, і то ще в значно більшій мірі тай без всяких умов.
2) Товариство „Просьвіта“, відпираючи (інсинуациї, будьтоби воно прямувало до ширеня племінної ненависти, а зазначуючи, що при поучуваню руського народу про його історичну минувшість придержуєть ся воно тої засади, щоб історичні подїї подавати вірно, може признати право контролї над собою лиш тим чинникам, що вказані законом або статутом товариства, як се вже минулого року Краєвому Видїлови заявило“.
По вложеню отсеї заяви сойм ухвалив для „Просьвіти“ запомогу під такою самою умовою, як попередного року.
Сї напади посла Цєлєцкого на „Просьвіту“ мали такий наслїдок, що в 1899 р. підмоги „Просьвітї“ не виплачено. Так само не виплачено їй підмоги в роцї 1902, сим разом за „ширенє племінної і суспільної ненависти в книжочці „Русь-Україна і Московщина“ Льонґіна Цегельського.
