Коли люди, що своїми очима оглядали 148-ий рік, рік визволеня нашого народу з кайдан панщини, рік нашого національного воскресеня, зневірили ся в живу силу нашого народу, в його лїпшу будучність і взяли ся вести його на національну смерть, — „Просьвіта“ була першим товариством, що серед тої москвофільської мертвеччини проголосило нашу національну ідею, ідею окремішности і самостійности українсько-руського народу, ідею його національної єдности без огляду на державні кордони, і взяло ся до працї над просьвіченєм нашого народу, кладучи в основу тої працї мову того народу і його потреби.
Невеличкий був той гурток людий, що в „Просьвітї“ підніс прапор нашої національної ідеї. Але сила тої ідеї, її живучість, були такі великі, що наші народнї робітники, одушевлені нею, поборювали одну за другою всї перешкоди: ворожнечу чужих, байдужність своїх, темноту й бідність народніх мас, і йшли все далї і далї, ширячи між нашим народом просьвіту та здобуваючи його уми і серця для нашої національної ідеї.
Як ми вже бачили, „Просьвіта“ в початках свого істнованя була тим огнищем, в якім збирало ся все національне житє нашого народу. Вона почала велике дїло просьвіти широких народних мас; вона клала основи під розвиток нашої науки; вона стояла на сторожі чистоти нашої національної ідеї; вона домагала ся належних прав для нашого народу вона була нашим національним ареопаґом, до якого звертали ся свої і чужі в найважнїйших справах нашого національного житя.
Як з невеличкого корінця виростає могутнє дерево з численними галузями, так цїле наше теперішнє національне житє зі всїми своїми проявами виросло з тих починів, які родили ся або безпосередно в „Просьвітї“
