Ця сторінка вичитана
але слабий тїлом, засуджений на передчасну смерть, кликав на прощанє морю, до якого вже не міг поїхати:
„Ave, mare, morituri te salutant“.
Кликав на прощанє горам:
„Витайте, гори, засуджений на смерть витає вас!“
Кликав сонцю:
„Витай, сонце, засуджений на смерть витає тебе!“
Як він любив сонце!
І коли прийшла весна, витаючи нас своїм сонцем, теплом, зеленю, цвітом, його великий дух у знесиленому тїлї сказав в останнє:
„Витай, сонце, засуджений на смерть витає тебе!“
Одягнена на свято весни мати-земля приняла його на вічний сон.
Нехай весна вкриє його домівку цвітом, нехай на неї гріє ясне сонце…
А твори його великого духа нехай яснїють сонцем краси будучим і будучим поколїням!
30 цвітня, 1913.
