і людської думки і все, що глибоке вічне, чим болить і радїє і до чого рветь ся людська душа, перетопляє в огнї своєї творчости в бесмертні скарби рідної лїтератури.
Слаба тїлом, примушена постійно лїчити ся, позбавлена радощів житя й дїяльности, доступних здоровій людинї, Леся Українка неначе сконцентрувала все своє житє в своїй творчости, жила духом, перетопляла все своє житє в духову творчість. Шукаючи поратунку для здоровля в країнах теплого підсоня, то в Італїї, то в Єгиптї, то на Кавказї, вона переживала духом тайною минувшости сповите житє тих країн і воскрешала його в своїх творах. Так з недуги тїла користав дух, користав нарід, для якого вона збирала скарби свого духа.
Побіч: лїтературної творчости Леся Українка була також громадянкою, яку захопляли суспільні змаганя, в першій мірі змаганя до відродженя й визволеня українського народу. В першій половинї 1900-их років належала до гурту тих, що під прапором соціялїзму будили національну і суспільну свідомість між українськими народнїми масами. Коли по 1905-ім роцї зачала ся на Українї органїзація національного житя, була
