членом першого видїлу київської „Просвіти“.
З того часу пригадую її собі з одного засїданя видавничої комісії „Просвіти“ в зимі 1907. р. Брала живу участь у дискусії, ставила справу ясно і рішучо.
Її постать робила особливе вражінє. Сїра, слабосила, з якимсь дивним сяйвом духа на обличю.
В останнїх роках її здоровлє все гіршало й гіршало. Гостем тільки була на Українї, все їздила туди, де сподївала ся поратунку здоровля. Та хоч тїло що раз більше знемагало, дух творив усе нові скарби, аж до останньої хвилини житя.
Умерла в місцевости Сурам на Кавказї 1 с. м., в окруженю своїх рідних, які перевезуть її на вічний відпочинок до столицї рідної землї, до Київа. Відійшла від нас, оставивши нам безсмертні скарби свого духа, які зробили її імя на віки славним, іменем найбільшої після Шевченка поетки на російській Українї.
4 серпня, 1913
