ченю Академії не міг дістати місця в державній службі — як, полїтично-підозрілий“.
Так важким шляхом вела покійного доля до тої працї, якій він опісля посвятив ся, якою поклав стільки заслуг для свого народу і якою здобув собі невмируще почесне місце між найвизначнїйшими українськими дїячами, — до працї на українській ниві.
Мабуть треба було на се відваги, щоб рішити ся в ті часи звязати своє житє, свою будучність виключно з працею в українських інституціях. Та тут доля не завела покійного: через тернисті початки вела його що раз висше й дала йому те задоволенє, що він міг бачити й суспільні й особисті плоди своєї працї.
Працював покійний спершу в усїх наших львівських інституціях: в „Просвітї“, в „Товаристві ім Шевченка“ (воно тодї ще не мало характеру наукового тов-а) в „Педаґоґічнім Товаристві“, засїдав у видїлах, брав на свої плечі адмінїстрацію, видавництва, коректи. На окрему згадку заслугує веденє ним „Інституту св. Николая“ для ґімназіяльних учеників, у яких полишив вдячну память.
Коли у нас почали повставати економічні інституції, покійний брав визначну участь в їх закладаню. Ся його
