сля до Парижа, столицї Франції. Минуло від його виїзду зі Львова не цїлих 5 лїт, як у париськім журналї „Le Courrier Européen“, видаванім редакційним комітетом, в якого склад входили славні полїтики й письменники ріжних народів (між ин. великий приятель Українцїв Бернштерне Бернзон, славний норвежський письменник), почали появляти ся його статї про українську справу, про польсько-українські і російсько-українські відносини.
Показало ся, що Ярослав Федорчук добре використав тих кілька лїт побуту за границею. Доповнив свою освіту так, що став високо освічевим Европейцем, здобув становище й маєток (його жінка, з якою познакомив ся й одружив ся в Парижи, походила з богатої російської родини), навязав зносини в полїтичних і лїтературних кругах француської столицї. І показало ся, що все те робив він не тільки з думкою про себе, але також з думкою про свій нарід. Ще в ґімназії оставав він під впливом писань Франка й Павлика. Й неначе складаючи подяку за те духове добро, яке одержав від них, дав він Павликови поважну суму на виданє книжки проф. Дрепера п. н. „Боротьба релїґії з наукою“. Живучи в француській столицї,
