нути ся і проявити ся. Мав він особливий змисл для нового, актуального, — „щоби в ґазетї було щось нове, свіже“, — а був невтомний при тій роботї. В редекції готов був пересварити ся, щоб викинути зложений уже матеріял і на те місце дати те „нове, свіже“, що він чи виловив у що-йно наспілих ґазетах або телєґрамах, чи принїс з якихсь зборів, з судової салї, з сойму. Як начальний редактор готов був „перевернути“ цїле число і працювати пізно по полудни без обіду, щоб тільки в ґазетї було щось „нове, свіже“. Для полїтичних з'їздів, для судової салї, для сойму — був він єдиним справоздавцем. Наші соймові посли, які бачили його працю в соймі, а потім читали готове в „Дїлї“, знають, як він цїлий посвячував ся їй, не вважаючи на слабе здоровлє, на спізнені обіди і вечері, на перевтому. Під час другого (3-дневного) процесу Сїчинського ми оба цїлий день чергували ся в судовій салї, а опісля цїлу ніч сидїли в редакції. Вже свитало, як ми, лишаючи матеріял на цїле число, виходили, щоб рано знов засїсти в судї. Останнїм його дїлом в сїй области були звідомленя з процесу Бендасюка і тов. Була се не-аби-яка праця — звідомленя з сього
