отворив адвокатсьу канцелярію в Стрию, де оставав до кінця 1908 р. Тодї звинув канцелярію і перенїс ся до Львова, посвячуючи ся виключно громадянській дїяльности. Російська інвазія застала Його в Відни, де перебував як посол. Ранньою весною 1916 р. занедужав і хоч Його сильний органїзм переміг кріву, одначе здоровлє вже не вернуло. Не жив, а мучив ся, знаючи, що кождої хвилї може прийти конець. І він прийшов. Швидше, нїж можна було надїяти ся.
Оставив Покійний вдову, якій потїхою в її горю нехай буде те, що товариш її житя був справдї великим чоловіком та що її горе є горем цїлого великого народу.
Дочка одиначка Покійного померла ще підчас Його побуту в Стрию, проживши всего кільканацять лїт, накладаючи на родичів вічне пятно суму.
Там, коло неї, в родинній гробници на кладовищи в Стрию, зложать тепер на вічний сон батька.
Початків громадянської дїяльности Покійного треба шукати очевидно ще в ґімназії. Бідний нарід, в якім уже дїти, замість веселити ся безжурно, мусять думати поважні думи про народнє добро,
