зіслала Його доля і для якого Він працював цїле житє, належав до недавна також до невідомих
Говорять нам, що ми не маємо людий. Та чи не міг бути д-р Евген Олесницький президентом республики, шефом або членом правительства? В кождих пригожих відносинах був би він певне осягнув найвисші становіща, які є в суспільности. Кажуть, що не маємо людий. Чи не можна б було Його кождої хвилї покликати на унїверситетську катедру для якого небудь правничого фаху? Коли не маємо людий, то тому, бо в таких відносинах не виробляють ся люди, а марнують ся, навіть найлїпші. І коли д-р Евген Олесницький не осягнув того, що чоловік Його міри міг осягнути в кождій лїпше поставленій суспільности, то се особиста жертва Його житя, жертва, яку силою обставин мусять приносити всї великі люди обездолених народів, жертва, якою вони підносять свій нарід усе висше й висше.
Сею жертвою, житєм своїм посвяченим для лїпшої будучности свого народу, записав ся д-р Евген Олесницький як один з найбільших у своїм народї.
Львів, 27 жовтня, 1917.
