див ся разом з иншими коло святкованя 30-лїтнього ювілею істнованя „Сїчи“, що зазначив ся в лїтературі виданєм альманаха з белетристичними працями бувших і тодїшнїх „Сїчовиків“, між якими є й нариси його пера. Крім того працював у віденськім робітницькім товаристві „Родина“, яке тодї мало радикальний напрям, був членом віденської радикальної орґанїзації, яка вважала себе частиною галицько-української радикальної партії При тім читав, учив ся, — non scholae, sed vitae, не для іспитів, а для житя…
На ті часи припадають його перші публїцистичні працї в віденських ґазетах про галицькі справи. Хто знає, як тяжко молодому, незнаному, початкуючому публїцистови, без знайомств із потентатами преси, без протекції знайти доступ до столичних ґазет, той мусить признати, що покійний мав у тій справі незвичайне щастє. В 1898 р. виступає він уже звісним публїцистом, який після доповняючих виборів до парляменту з сїльської курії округа Тернопіль-Збараж- Скалат, — коли кандидат радикальної партії, д-р Іван Франко, поборюваний з незвичайною завзятістю иншими нашими партіями, не дістав мандату тіль-
