При кінцї 1902 р. „Neuer Frankfurter Verlag“ видає його книжку „Polonia irredenta“, яка розкриває відносини польської шляхти і загалом прихильників Польщі „від моря до моря“ до українського народу. І знов цїла повінь лайки не тільки від усеї польської преси, але також від галицько-української соціяльної демократії (статя М. Ганкевича в „Волї“ п. н. „Націоналїстичний сіфілїс“, промови С. Вітика у Львові і на провінції і т. д.). Правда, сю публїкацію годї вважати бездоганною. На богатий фактичний матеріял, якого зібранє й опублїкованє було безперечною заслугою покійного, кинув автор світло, яке робило книжку не тільки антишляхотською, але також по части антипольською і ґерманофільською. А се з огляду на положенє польського народу в Нїмеччинї прикро вражало. Та на жаль не знайшов ся ніхто, хто в нашій пресї виказав би справедливо хиби і прикмети книжки, тільки посипали ся похвальні пеани і лайка. Бо в нас як хвалять, то хвалять, а як лають, то вже раз лають…
З початком 1903 р. заложено „Ruthenische Revue“. Сембратович покликав її до житя (тодї, крім нього, не було редактора для такого видавництва) і з ним
