пішла вона до гробу. „Ruthenische Revue“ була редаґована, безперечно, не без недостач, але треба зважити, що з одного боку мало котре видавництво редаґоване так, як повинно, а з другого боку покійний і не розпоряджав такими сумами, які потрібні, коли редактор хоче притягнути до своєї ґазети що найлїпші сили, а крім того мав над собою і видавцїв і властителя — „Народний Комітет“, з якими треба було ладити. А звісно, де богато хозяйок, там хата неметена. Памятаю, покійний кілька разів писав і говорив менї: „Вам усе те видаєть ся блїде, а для видавцїв „Ruth. Revue“ я знов занадто радикальний“. Все таки „Ruth. Revue“ познайомила европейську публику з українською справою, устроїла анкету в справі цярського указу з 1876 р., одним словом, робила добру роботу.
В 1905 р. „Neu-r Frankfurter Verlag“ видав другу публїкацію Сембратовича: „Das Zarentum in dem Kampfe mit der Zivilisation“, де знов обговорено відносини російського правительства до українського народу. Опісля ся публїкація заходами Ярослава Федорчука вийшла також по француськи з передмовою Бернштерне Беризона.
При кінцї 1905 р. заложено в Віднї
