варшавським договором, — попри її власні пляни що-до українських земель, про що буде мова далі, — була знаряддям інтервенційних плянів антанти.
Ліва течія українського національного руху обєдналася з російським большевизмом.
Коли всі инші російські течії стояли на становищі цілости Росії, один большевизм проголосив право народів Росії на самовизначення аж до відділення. Крім того він у власнім інтересі мусів змагати до повного знищення тих кляс, на які спиралося панування Росії над Україною. З цього погляду большевизм був природнім союзником України в її боротьбі за державність.
Одначе большевизм мав свою концепцію державности, яку старався здійснити не тільки в Росії, але на цілім терені революції, змагаючи поширити його як-найдалі, також поза межі бувшої Росії.
Після перемоги радянської влади в Росії большевицькі орґанізації України підняли рішаючу боротьбу за здобуття влади на Україні. Коли плян зірвання Центральної Ради з середини не вдався, вони утворили Народній Секретаріят Української Соціялістичної Радянської Республики в Харкові, який розпочав війну з Центральною Радою.
В принципі була це громадянська війна між двома урядами тої самої країни, так само, як це було в Росії, або в Угорщині чи в Німеччині.
Одначе ціла низка умов, на тлі попередньої приналежності України до Росії, спричинила, що ця громадянська війна на Україні одержала відтінок національної війни.
