вою панування Росії над Україною, але й основого орґанічного російщення місцевого українського населення: освіченого громадянства, бюрократії, міста, міського пролетаріяту і навіть верхів селянства. Тепер, коли вони зникли, коли велика земельна власність перейшла в руки українського селянства, а промисл і торгівля орґанізуються на нових основах, де головним чинником являється українська народна маса, — тим самим розчищено грунт для відросійщення й українізації всього державного і громадянського життя України[1].
І ми бачимо, як, почавши від закінчення громадянської війни, процес відросійщення і українізації іде все ширше і глибше, наближаючися вже до свого завершення.
Коли вказується на його повільність, на його механічний характер (наскільки він обмежується вивченням української мови урядовцями не-Українцями), на неприхильне відношення урядовців і громадянства російської культури, — треба мати на увазі трудности, звязані власне з тим, що вище назване орґанічне російщення України було вже досягло значних розмірів. Щоб побороти ці
- ↑ Наскільки на Правобережжю і в Галичині велика земельна власність і велика буржуазія були польські, вони стали основою польського імперіялізму. Знищення цих кляс на Радянській Україні лежить у тіснім звязку з перемогою радянської влади. Коли б була вдержалася Директорія, вона під натиском антанти мусіла б робити що-раз більші уступки в цій области, про що свідчать привілеї для польських замлевласників у варшавському договорі. В Західно-Українській Народній Республиці вирішення питання, чи велика земельна власність має перейти на державу без викупу, чи з викупом, відложено головно з огляду на антанту.
