трудности й досягти повної орґанічної українізації, на це треба довгого часу, щоб цілі нові покоління виросли в українській школі, в українській державній і громадській атмосфері. Прискорення цього процесу залежить від самого українського громадянства, від його співпраці з радянською владою. Чи більшатиме число освічених, національно-свідомих Українців, які вважатимуть радянський лад корисним для України і віддаватимуть свої сили для праці над державним радянським будівництвом, тим швидше завершиться процес відросійщення України. Цьому процесови підлягає також партія, яка кермує державним життям України. Почавши від її заложення, в неї вливаються і вливатимуться все нові українські сили. Цей процес треба мати на увазі, оцінюючи національний характер радянської влади на Україні.
Закид, що українізація не є заслугою радянської влади, тільки стихійним процесом, перед яким радянська влада мусить уступати, не видержує критики. Очевидно, українізація є процес стихійний, який іде з низу, а не штучний, декретований з гори. В цім її сила і запорука успіху. Коли б було инакше, українська державність не мала б ґрунту. Одначе це зовсім не зменшає значіння тої ролі, яку відграє в процесі українізації радянська влада, надаючи йому державну санкцію — словом, відграючи в ньому керуючу роль. Мудрість влади лежить власне в тім, щоби брати під увагу стихійні процеси і перетворювати їх в елементи державної творчости.
Зрештою українська стихія на українських землях польської окупації не тільки не є слабша ніж на Радян-
