стояла в звязку з інтервенційними плянами антанти і мала на мету допомогти російській контрреволюції в поваленні радянської влади і відбудованні Росії. Але якби навіть радянська влада вдержалася, то втрата Правобережжя потягнула б за собою тісніше обєднання Лівобережжя з Росією.
Як це зазначено вище, варшавський договір являється тільки замаскуванням польських змагань до осягнення границь 1772 р. Замість просто воювати за здобуття цих границь, Польща з тактичних причин уважала вигіднішим іти на Київ у ролі „союзника й освободителя України“, — України, яка мусіла би стати васалем Польщі.
Зрештою остається під знаком запитання, чи Польща на випадок перемоги була б додержала варшавського договору, — чи не була би просто анексувала занятих українських земель. [1]
- ↑ В кожнім разі треба зазначити, що навіть окруження Петлюри боялося цього, про що свідчить уваги автора „Літопису Української революції“, який вказує на непевність польського союзника і дорікає українським дипльоматам за довірчивість до нього. Для ілюстрації наведемо оці виписки:
“Біда і шкода для нашої держави була в тому, що наші дипльомати занадто вже вірили в усьому свому новому на той час союзникові. А ґрунту до цього зовсім не було…
„Сусідка користала в ситуації, використовуючи Україну та її провідників у своїх інтересах в майбутній війні з совітською Росією.
„Сусідка вже тепер монополізувала все, що їй було вигідно. Уже тепер вона намагалася підпорядкувати собі і в своїх цілях державний український орґанізм. Все мусіло йти через неї і за її сусідсько-союзницькою допомогою. А як сусідка нервувалася, коли наші дипльомати робили щось поза її плечима з представ-
