Варшавський договір розбиває леґенду про спільність інтересів Польщі і України супроти Росії. Ця теза була б вірна тільки тоді, коли б Польща зріклася свого імперіялізму супроти України, вернула в свої етноґрафічні границі і будувала свою державність тільки на польській землі. Тільки етноґрафічна Польща, не маючи ніяких претенсій до українських земель, могла би сприяти утворенню Соборної Української Держави і бачити в ній також для себе охорону перед російським імперіялізмом. Одначе імперіялістична Польща навіть за ціну територіяльних уступок не може сприяти укріпленню української
никами чужих держав. Все з Поляками і все через Поляків — отака робота вже тоді намічалася новими союзниками…
„Помітно було що новий союзник лякався консолідації усіх громадсько-політичних кол і ввічі висловлював своє задоволення а позаочі все робив, щоб до цього не допустити…
„Зрозуміло було, що „союзник“ лякався сильної України, бо закулісна його політика і закордонна була направлена до розбиття міці української, до спаскудження їх же красивих слів — „за нашу і вашу вольносьць“.
„Рожеві перспективи забили памороки нашим дипльоматам і народнім провідникам.
„Якби їм хтось сказав тоді, що, мов, послухайте, добродії, Пілсудський з вами говорить тільки через те, що ви йому потрібні як знаряддя, що він вас хотів обійти і посилав гонців до ст. Махна, а не знайшовши його, прийшла на вас черга, — не повірили б. Правда, що наші дипльомати про це не знали і не припускали, а вже пора була придивитися до свого сусіда.
„Мали ж у себе польського представника кап. Чарноцького. Знали ж, що він говорив Полякам „кресовцям“, що на Україні все тимчасово, що хаос тут в їх інтересах, що його метою навіть є цьому допомогти, що це земля польська і т.д.
Думали, що то була робота самого Чарноцького. Ще тоді не знали, що й Чарноцький виконував волю пославшого його.“
