державности, знаючи, що українська держава, зрісши в силу, мусить звернутися проти неї і упімнутися за західно-українські землі. Імперіялістична Польща може примиритися тільки з істнуванням такої української держави, як передбачена в варшавському договорі, — себто свого васаля, який був би безсильний звернутися коли-небудь проти Польщі, а за те не тільки ґарантував би їй спокійну польонізацію українських земель, обнятих польськими границями, але також сам був би тенером дальшого польонізаційного проникання.
Одначе польський імперіялізм все таки заслабий, щоби з'їсти цілу Україну, тому в його інтересі лежить імперіялістична Росія, з якою він мін би поділитися Україною. Тільки занадто велика могутність російського імперіялізму, яка загрожувала б і Україні і Польщі, є небезпечна для імперіялістичної Польщі. За те російський імперіялізм, ослаблений настільки, щоб не тільки зрікся Польщі, але ще й поділився з нею українськими землями, являється для Польщі бажаним союзником. Тому Польща підпирала російську контр-революцію, числячи, що російський імперіялізм вже ослаблений на стільки, що не може бути для неї небезпечним, а за те може стати її союзником. Тому в міру того, як укріпляється радянська державність України і Білоруси, Польща стає що раз завзятішим ворогом Радянського Союзу, бо падає її надія, що він у відношенні до України і Білоруси стане спадкоємцем російсього імперіялізму і поділиться з нею українськими і білоруськими землями.
І доки не буде зломаний раз на все польський імперіялізм, доки польська державність не буде втиснена
