юза являються з одного боку анальоґічні договори між Францією і Румунією, з другого — польсько-румунський союз.
В останніх часах, коли поступ французько-німецького зближення зменшив страх Франції перед Німеччиною, а визнання Радянського Союза Францією відкривало вигляди на французько-радянське зближення, — здавалося, що протирадянський союз Франції з Польщею й Румунією буде слабшати. Одначе недавна ратифікація французько-румунського договору з 10 червня 1926 р., який наново ґарантує Румунії Бесарабію, свідчить, що за протирадянським польсько-румунським союзом, який має ціллю забезпечити обом державам заграблені українські землі, далі стоїть Франція.
В міру загострювання анґлійсько-радянського конфлікту на Далекому Сході, польським імперіялізмом почав особливо піклуватися анґлійський консервативний уряд. Ця опіка замітна особливо від перевороту Пілсудського. Диктатура Пілсудського, найвидатнішого представника польського імперіялізму, являється вигідною для Анґлії на випадок, коли б її інтереси на Далекім Сході вимагали, щоб увага і сили Радянського Союза були заняті війною з Польщею. З другого боку Польща, яка, не почуваючи себе певною на українських і білоруських землях, весь час готовиться до нової війни проти Радянського Союза, вважає постійне загострювання анґлійсько-радянського конфлікту нагодою, щоби, побіч дотеперішнього запевнення помочи Франції, запевнити собі також поміч Анґлії і так надати будучій польсько-радянській війні характер „війни Европи проти большевизму“, як це було в 1920 р.
