вицький, який у варшавському періоді був міністром закордонних справ і вів усі переговори з польським урядом та заключив варшавський договір[1]. Тепер він, прибравши новий титул „Тимчасового Президента Української Республики“ і призначивши повний „кабінет міністрів“, розпочав широку акцію в дусі варшавського договору. Ця акція має ціллю з одного боку переконати українську еміґрацію, що тепер є поважні вигляди на „визволення України“, бо за „урядом Української Республики“ стоїть не тільки Польща й Румунія, але також Франція і передовсім Анґлія, яка підготовляє міжнародню протирадянську коаліцію[2], з другого ж боку маніфестувати на міжнароднім полі, що коли Пілсудський піде війною на Радянський Союз, то за ним „стане ціла Україна“, і таким чином збільшати міжнародні шанси Польщі і зокрема Пілсудського.
Ми вже вище виказали, що варшавський договір був тільки маскуванням польських плянів добути границі з перед 1772 р. і поділити Україну між Польщею й Росією. Не що инше має за ціль теперішня акція Пілсудського. Міжнародня протирадянська коаліція все ще сподівається повалити Радянський Союз і відбудувати Росію, а Пілсудський за свої услуги сподівається дістати як найбільший кусок України.
- ↑ З ріжних місць „Літопису“ виходить, що докори за довірчивість українських дипльоматів до польського „союзника“ відносяться передовсім до Лівицького.
- ↑ З рефератами такого змісту об'їздив— „воєнний міністр“ Сальський усі еміґрантські центри, пропаґуючи з особливим натиском відступлення Польщі й Румунії тих українських земель, які вони заграбили, за ціну союза і помочи в боротьбі за „незалежність“.
