Федеративної ідеї, якою роблять рекляму Пілсудському його польські і українські прихильники, не можна брати поважно, бо вона відноситься не до тих українських і білоруських земель, які вже знаходяться в Польщі, тільки до тих, які знаходяться ще поза границями Польщі. Коли ж вони знайдуться в границях Польщі, замісць федерації наступає інкорпорація, а ідея федерації знов пересувається поза границі Польщі. Доказом цього — історія Виленщини, де відограно комедію з окремим соймом тільки на те, що б він проголосив інкорпорацію Виленщини до Польщі. Про те саме свідчать обіцянки утворення автономної Волині при помочі державного апарату УНР. І скільки Польща не посувалася б на Схід, вона все старатиметься не федерувати, а інкорпорувати. Федеративна ідея служить тільки для замаскування мети польського імперіялізму.
При цьому польський імперіялізм знає, що федеративна перебудова Польщі не ґарантувала б її існування в теперішніх границях, — хоч би навіть сучасне українське громадянство в границях Польщі з одного боку і сучасна влада Української Держави з другого заприсяглися зберігати теперішній стан поділу українських земель. Поляки, які сами присягали на вірність і російському цареви, і австрійському цісареви, і пруському королеви і всіх зраджували для Польщі, дуже добре знають психольоґію змагань до соборної національної держави, — вони знають, що коли прийде слушний час, автономну українську територію ніщо не спинило б відділитися від Польщі й обєднатися з українською державою.
